Адам Загаєвський (Adam Zagajewski)
ПАМ’ЯТЬ
Померлим приносимо
зношені речі.
Говоримо до них словами,
в яких бракує літер.
На могилах садимо квіти,
але робимо це надто вправно,
наче хизуємося
своїм добрим здоров’ям.
Повертаючись,
думаємо:
найкраще було б
надсилати померлим посилки.
М’ясні крамниці
Африканець, а не негр. Не чути вже нині про негрів, які загинули у вугільній копальні — це африканські робітники з розчавленими черепами спочили під завалами мозку. Не чути вже нині про різника — старого лицаря крові. М’ясні крамниці — ось музеї нової чуттєвості. Чиновник, а не кат. Не чути вже нині про гицля, якого ненавиділи діти. У двадцятому столітті, під урядуванням нової влади розуму, деякі речі вже не трапляються: кров на вулиці, на капотах автомобілів і на автомобілях без капотів, біла людина нажахана, європеєць віч-на-віч зі смертю. Не чути вже нині про смерть — летальний випадок, а не смерть, ось правильне слово. Вимовляю його — і раптом помічаю, що мої вуста вистелено картоном, який колись називали мовчанням. "Sklepy mięsne" 1975ХУРТОВИНА
Ми довго слухали музику —
трохи Баха, трохи сумного Шуберта.
Якусь мить слухали мовчання.
На вулиці шаленіла хуртовина,
вітер притискав до мурів
своє синюшне лице.
Небіжчики змагалися на санчатах
і жбурляли сніжками
в наші вікна.
РОЗМОВА З ФРІДРІХОМ НІЦШЕ
Вельмишановний пане Фрідріху,
здається, бачу Вас, так,
на терасі санаторію, на світанку,
коли спадає туман
і спів розриває
горла птахів.
Невисокий,
з головою, склепінчастою, мов снаряд,
Ви пишете нову книжку,
і дивна енергія струмує довкола Вас:
здається, бачу,
як Ваші думки танцюють,
мов великі армії.
Ви знаєте,
що померла темноволоса Анна Франк
і її друзі,
ровесники,
і подруги її друзів,
і її кузени.
Хочу спитати Вас,
чим є слова
і чим є світло,
чому слова палають
навіть через сто років,
хоч земля
така важка?
Це очевидно,
що немає зв’язку
між осяянням
і темним болем,
жорстокістю.
Існують принаймні два королівства,
якщо не більше.
Та якщо немає Бога
і жодна сила
не єднає різних елементів,
то чим є слова
і звідки береться
їхнє внутрішнє світло?
І звідки приходить радість?
Куди йде ницість?
Де мешкає прощення?
Чому маленькі сни
зникають на світанку,
а великі — ростуть?
— вірш зі збірки "Полотно"
КАВ’ЯРНЯ
У Берліні
У тій кав’ярні в чужому місті,
що носила ім’я французького письменника,
я читав «Під вулканом»,
але вже з меншим захватом.
Та треба лікуватися,
подумав я.
Мабуть, я перетворився на філістера.
Мексика була дуже далеко,
і її величезні зорі
світили тепер не для мене.
Тривало свято померлих.
Свято метафор і світла.
Смерть у головній ролі.
Поруч кілька людей за столиками,
різні призначення:
Розважливість, Смуток,
Здоровий Глузд.
Консул. Івонна.
Падав дощ.
Я відчував маленьке щастя.
Хтось заходив,
хтось виходив,
хтось урешті винайшов perpetuum mobile.
Я був у вільній країні.
У самотній країні.
Нічого не діялося,
мовчали гармати.
Музика нікого не вирізняла;
попса ліниво сочилася
з динаміків,
повторюючи:
ще багато чого станеться.
Ніхто не знав,
що робити,
куди йти,
чому.
Думав про тебе,
про нашу близькість,
про те,
як пахне твоє волосся,
коли починається осінь.
З летовища здіймався в повітря літак,
мов старанний учень,
який вірить у те,
що говорили давні майстри.
Радянські космонавти твердили,
що не знайшли Бога
у небесних просторах.
Але чи шукали?
-------------------
зб. "Невидима ріка", 2009 р.
ТЕПЛИЙ ДОЩ
Увечері, в чужому місті я йшов
вулицею, що не мала імені.
Щораз глибше занурювався у відчуженість,
у густу весну, кам’яними сходами.
Падав теплий дощ, і птахи співали
тихо; чулість була у їх голосах далеких.
Сирени кораблів плакали в порту,
прощаючись із знайомою землею.
У навстіж відчинених вікнах кам’яниць
стояли постаті зі снів моїх і твоїх.
І я знав, що йду в майбутнє, в минулу
епоху, як паломник до Рима.
ТИША
Навіть у великому місті западає
інколи тиша, і чути, як бруківкою,
підштовхуване вітром,
пересувається торішнє листя,
в його нескінченній мандрівці
до знищення.
ЛИСТ ВІД ЧИТАЧА
Забагато про смерть,
про тіні.
Напиши про життя,
про звичайний день,
про прагнення ладу.
Шкільний дзвінок
може бути взірцем
поміркованості,
навіть ерудиції.
Забагато смерті,
надто багато
чорного осяяння.
Поглянь, народи, скупчені
на тісних стадіонах,
співають гімни ненависті.
Забагато музики,
замало згоди, спокою,
розуму.
Напиши про миті,
коли кладки дружби
здаються міцнішими
за розпач.
Напиши про любов,
про довгі вечори,
про ранок,
про дерева,
про нескінченне терпіння
світла.
Велика п’ятниця в коридорах метро
Євреї різних релігій зустрічаються
у коридорах метро, вервиця
розсипана чиїмись ніжними пальцями.
Над ними сплять ксьондзи після пісної вечері,
над ними піраміди костелів і синагог
стоять як скелі, принесені льодовиком.
Я слухав «Страсті за Матвієм»,
які перетворюють біль на красу.
Читав «Фугу смерті» Целана,
що перетворює біль на красу.
У коридорах метро біль не перетворюється —
він просто триває,
болить без упину.
(Вірш зі збірки "Їхати до Львова")
Переклад з польської Василя ТЕРЕЩУКА
