Чарлз Буковскі. Вірші

 

НАЧЕ КВІТКА ПІД ДОЩЕМ

Я обрізав ніготь
на середньому пальці
правої руки
дуже коротко
і почав водити ним
уздовж її лона,
а вона сиділа рівно на ліжку,
після купання,
втираючи лосьйон
у руки,
обличчя
й груди.

Потім вона закурила:
"нехай це тебе не зупиняє", —
і курила, продовжуючи
втирати
лосьйон.

Я не припиняв
її пестити.

"Хочеш яблуко?" — спитав я.
"Авжеж, — сказала вона. — А воно в тебе є?"

але я вже її запопав —
вона почала крутитися,
потім перевернулася на бік,
стала вологою й розкрилася,
мов квітка під дощем.

потім лягла на живіт,
і її неймовірно гарна дупа
подивилася на мене,
а я просунув руку під неї
і знову знайшов
її лоно.

вона простягнула руку назад
і схопила мого прутня,
перекочувалася,
вигиналася,
я ліг зверху,

Моє обличчя
потонуло
в густій копиці
рудого волосся,
на її голові,

і мій сплющений прутень
увійшов
у це диво.

пізніше ми жартували
про лосьйон,
сигарети
й яблука.

А потім я вийшов,
взяв трохи курки,
креветок,
картоплі фрі,
булочок,
картопляного пюре з підливою
і салату коул-слоу.
і ми їли.

Вона сказала,
як їй добре,
я сказав,
що мені дуже добре теж,

і ми їли
курку,
креветки,
картоплю фрі,
булочки,
картопляне пюре з підливою
і салат коул-слоу
також.

МІЙ ПЕРШИЙ РОМАН ІЗ СТАРШОЮ ЖІНКОЮ

Коли я зараз згадую про знущання,

яких зазнав від неї,

то соромлюся,

що був таким

наївним.

Але мушу сказати,

що вона пила нарівні

зі мною,

і я зрозумів, що її життя,

її ставлення до всього

було зруйноване

раніше.

А я був не більше ніж

тимчасовим

компаньйоном.

Вона була на десять років старша,

смертельно поранена минулим

і теперішнім.

Вона трактувала мене зле:

втечі, інші

чоловіки.

Вона завдавала мені

величезного

болю,

постійно.

Вона брехала, крала;

були покидання,

інші чоловіки.

Попри все ми мали свої моменти.

Але наша маленька мильна опера

закінчилася

її комою

в лікарні.

І я сидів біля її ліжка,

годинами

розмовляючи з нею.

А потім вона прийшла до тями

і побачила мене:

«Я знала, що це будеш ти»,

сказала вона.

Потім заплющила

очі.

Наступного дня вона

померла.

Після цього я пиячив

на самоті

два роки.

КУСАЙ СОБІ ЛІКТІ

Я зайшла, — каже вона, — щоб повідомити тобі,
що це кінець. Я не жартую,
усе скінчено. Це все.
Я сиджу на дивані й дивлюся,
як вона поправляє
своє довге руде волосся
перед дзеркалом
у моїй спальні.
Вона підбирає його
й закручує на маківці —
дозволяє своєму погляду
зустрітися
з моїм —
потім розпускає волосся
і дає йому
впасти їй на обличчя.
Ми лягаємо в ліжко,
і я обіймаю її мовчки ззаду,
моя рука
лежить у неї на шиї.
Я торкаюся її зап'ясть і долонь,
проводжу руками
до ліктів,
і не далі.
Вона підводиться.
- Це кінець, — каже вона. —
Так буде краще.
Тож я піду.
Я встаю й проводжаю її
до дверей.
Уже виходячи,
вона каже:
-Я хочу, щоб ти купив мені
туфлі на високих підборах,
на тонких високих шпильках,
чорні туфлі на підборах.
Ні, хочу,
щоб вони були
червоні.
Я дивлюся,
як вона ступає по бетонній доріжці
під деревами.
Вона йде собі,
пуансетії
мироточать на сонці,
я зачиняю двері.

РАХУНОК 8

З ліжка свого
бачу
трьох птахів
на телефонному
дроті.

Один відлітає.

Потім —
ще один.

Залишається один,
а тоді
й він
зникає.

Моя друкарська машинка
все ще,
мов надгробок.

І я
опустився до того,
що спостерігаю
за птахами.

Просто подумав,
що повідомлю
тобі про це,
йолопе.

МАМА

ось я

в землі

мій рот

відкритий

і

я не можу навіть сказати

мамо,

і собаки, пробігаючи повз, зупиняються й пісяють

на мій камінь; мені перепадає все,

окрім сонця,

і мій костюм виглядає

паскудно,

а вчора

зникли рештки моєї лівої

руки,

мало що лишилося, усе як арфа,

але без музики.

Навіть п’яничка

в ліжку з цигаркою

може викликати 5 пожежних

машин і

33 чоловіки.

Я ж не можу

нічого.

Але p.s. — Гектор Річмонд у сусідньому

склепі думає лише про Моцарта й мармеладні

гусениці.

Він

дуже нудне

товариство.

УСМІШКА, ЯКУ ВАРТО ПАМ'ЯТАТИ

У нас були золоті рибки, і вони кружляли й кружляли

в мисці на столі біля важких штор,

які закривали краєвид у вікні і моя мати

завжди усміхнена, бажаючи щастя для усіх нас,

казала мені: "Будь щасливий, Генрі"

і вона мала рацію, краще бути щасливим, якщо можеш.

Але мій батько продовжував бити її і мене по кілька разів на тиждень,

скаженіючи у своєму двохметровому тілі,

бо не міг зрозуміти, що атакує його зсередини.

Моя мати, бідна рибка,

що бажала бути щасливою,

яку били двічі чи тричі на тиждень,

казала мені бути щасливим: "Генрі, усміхайся.

Чому ти ніколи не усміхаєшся?"

а тоді вона усміхалася,

щоб показати мені, як це робиться,

і це була найсумніша посмішка,

яку я будь коли бачив.

Одного дня золоті рибки померли,

усі п'ятеро,

вони плавали у воді на боці.

з усе ще відкритими очима.

І коли мій батько повернувся додому,

він кинув їх котові на підлогу в кухні

і ми дивилися, як моя мати

посміхалася.

Я ЗАКОХАНИЙ

вона молода, сказала вона, але поглянь на мене, у мене гарні щиколотки, і поглянь на мої зап'ястя, у мене гарні зап'ястя. о боже, а я думав, що все вже владналося, але ось воно знову, щоразу, як вона телефонує, ти божеволієш, ти ж сказав мені, що все скінчилося, ти сказав мені, що між вами все закінчено. послухай, я прожила достатньо, щоб стати доброю жінкою, навіщо тобі погана жінка? тобі ж потрібно, щоб тебе катували, чи не так? ти думаєш, що життя — лайно, якщо хтось поводиться з тобою як із лайном, тоді все стає на свої місця, правда ж? скажи мені, це воно? ти хочеш, щоб із тобою поводилися, як із шматком лайна? а мій син, мій син мав познайомитися з тобою. я сказала своєму синові, і порвала з усіма своїми коханцями. я підвелася в кафе й закричала: Я ЗАКОХАНА! а тепер ти пошив мене в дурні... мені шкода, сказав я, мені справді дуже шкода. обійми мене, сказала вона, будь ласка, обійми мене. я ще ніколи не потрапляв у такі історії, сказав я, у ці любовні трикутники... вона підвелася й закурила цигарку. вона вся тремтіла. ходила туди-сюди, несамовита, мов божевільна. у неї було маленьке тіло. руки — тонкі, дуже тонкі. і коли вона закричала й почала мене бити, я схопив її за зап'ястки, і тоді побачив це в її очах: ненависть, справжню, нагромаджену століттями. я був неправий, позбавлений гідності й хворий. усе, чого я навчився, було змарнованим. Не було на світі істоти, підлішої за мене, і всі мої вірші були фальшивими.

ЗНОВУ ДО КУЛЕМЕТА

прокидаюся близько полудня і виходжу забрати пошту
у своєму старому подертому халаті.
у мене похмілля,
волосся спадає на очі,
босоніж

обережно ступаю по дрібному гострому камінню
на своїй стежці,
усе ще боюся болю
за своєю чотириденною щетиною.

молода сусідка витрушує килимок
зі свого вікна й бачить мене:
— привіт, Генку!
чорт забирай! це майже як отримати кулю в дупу
з двадцять другого калібру.
— привіт, — кажу я,

підбираючи рахунок за карткою Visa, купони з Penny Saver,
прострочене повідомлення від Департаменту води й електропостачання,
листа від іпотечної компанії,
а ще припис від Служби боротьби з бур'янами,
яка дає мені 30 днів, щоб навести лад у себе.

чимчикую назад дрібним гострим камінням,
думаючи: може, сьогодні ввечері краще щось написати,
вони всі, здається,
стискають кільце облоги.

є тільки один спосіб упоратися з цими виродками.
вечірні перегони рисаків у запрягах
зачекають.

ВПРАВА

Ван Гог відрізав собі вухо віддав його повії, яка викинула його з глибокою огидою. Ване, курвам не потрібні вуха, вони хочуть грошей. Гадаю, саме тому ти був таким великим художником: ти багато чого іншого не розумів.

ВЕЛИКА НІЧ У МІСТІ

п'яний на темних вулицях якогось міста,

ніч, ти заблукав, де ж твій

номер?

заходиш до бару, щоб

прийти до тями,

замовляєш віскі з водою.

клятий шинквас увесь залитий,

намокає

рукав

сорочки.

це генделик - обдиралівка —

віскі розбавлене.

замовляєш пляшку пива.

Пані Смерть підходить до тебе

в сукні.

сідає поруч, ти купуєш їй

пиво,

від неї тхне болотом, вона

притискає до тебе ногу.

бармен дивиться

з глузуванням.

ти його непокоїш, він не

знає,

хто ти:

коп,

убивця,

божевільний

чи просто

ідіот.

ти просиш горілки.

виливаєш горілку

в пляшку

з пивом.

перша година ночі.

у світі мертвих корів.

ти питаєш її, скільки коштує

мінет,

допиваєш усе до дна —

на смак

мов машинна олива.

ти залишаєш там

Пані Смерть,

залишаєш там

глузливого бармена.

ти згадав,

де твій

номер.

номер,

з повною пляшкою

вина на комоді.

номер

із танцем

тарганів.

Досконалість у Зоряному Лайні,

де кохання

померло,

регочучи.

ПРИХИЛЬНИКИ

телефон задзвонив о 1:30 ночі

і це був чоловік із Денвера:

«Чінаскі, у тебе є прихильники в

Денвері…»

«Та невже?»

«Ага, у мене тут журнал, і я хочу кілька

твоїх віршів…»

«ІДИ ТИ НАХУЙ, ЧІНАСКІ!» — почув я голос

на задньому плані…

«Бачу, ти там із другом», -

сказав я.

«Ну так, — відповів він, — Отож, я хочу

шість віршів…»

«ЧІНАСКІ — СМОКТУН! ЧІНАСКІ — МУДАК!»

почув я інший голос.

«Ви там, хлопці, випиваєте?»,-

запитав.

«Ну то й що? — відповів він. — Ти ж теж п’єш».

«Твоя правда…»

«ЧІНАСКІ — ЖОПА!»

Потім

редактор журналу продиктував мені

адресу, і я записав її на звороті

конверта.

«Чекаємо на вірші тепер…»

«Гляну, що можна зробити…»

«ЧІНАСКІ ПИШЕ ЛАЖУ!»

«Бувай», — сказав я.

«Бувай», — відповів

редактор.

Я поклав слухавку.

Є чимало самотніх людей,

яким особливо нічим зайнятися вночі.

ОСЬ Я ТУТ

знову п'яний о 3-й ночі після випитої другої пляшки вина, я надрукував від десятка до 15 сторінок поезії старий чоловік ошалілий від плоті молодих дівчат у цих згасаючих сутінках печінки нема нирки здають підшлункова всралася тиск під стелю поки весь страх змарнованих років регоче між моїми пальцями ніг жодна жінка не житиме зі мною жодна Флоренс Найтінгейл не дивитиметься шоу Джонні Карсона якщо у мене трапиться інсульт, я лежатиму тут шість днів, і мої троє котів жадібно рватимуть плоть з моїх ліктів, зап'ястків, голови радіо гратиме класичну музику... я обіцяв собі ніколи не писати віршів старого чоловіка але цей — кумедний, розумієш, його можна вибачити, бо я вже давно вичерпав самого себе, а тут іще дещо лишилося тут о 3-й ночі я витягну цей аркуш із друкарської машинки наллю ще один келих і вставлю займуся коханням зі свіжою новою білизною може, пощастить знову спершу мені потім тобі.