***
Розриваємося на шматки:
якби кожне слово, кожне речення ставало липким болотом,
ми б тонули,
а політики подавали б нам леза
в надії, що ми ще встигнемо належно ними скористатися,
вдало відтяти сусіда від життя
в ім’я їхніх костюмів від Hugo, черевиків, сорочок чи краваток,
і в ім’я їхньої влади,
і в ім’я їхньої правди, якою вони вимахують,
мов брудними від лайна ганчірками.
А проте є луки, і є дерева на узбіччі доріг,
птахи, яких легше почути, ніж побачити,
вони є всупереч і задля чогось.
І не мусимо в їхнє ім’я погрожувати мандрівникові,
бо його захопив спів вівчарика й прибережні вільхи.
А нас вабить м’ята і кличе чорноголова кропив’янка.
Час повертатися на луки, поки ще
ми не скочили одне одному в затуманені очі
з лезами в руках.
Авторка Małgorzata Borzeszkowska Малгожата Божешковська
Переклад Василь Терещук