Василь Шкляр: "Щовечора їжджу до Львова"

 Останнім часом я майже щовечора їжджу до Львова. Для цього мені не потрібно ні квитків, ні двірцевої метушні. Натомість беру книжку поезій Василя Терещука "Потяг до Львова" - і я вже там. Ця мандрівка приємна, але тривожна. Бо там на пероні станції Львів я зустрічаю Каїна, котрий шукає когось, хто міг би змінити історію цього світу. Бо там львівський поет телефонує до Бога, але всі лінії зайняті. І проблема в тому, що Бог не дає пресконференцій. "З молитов і прохань Бог висмикує, наче скалки, незнайомі слова, щоб збагнути їх сенс - "дрон", "інста", "бабло", "ху*ло". Та ще є надія у тому, що Всевишній не видаляє нас із друзів. А перед очима стоїть та красуня, яку я побачив ще в сусідньому купе потяга. "Вона підмальовує зморшки біля очей і каже: "Любий, вік - це лише питання стилю". Але особливо мене хвилює щастя, заховане глибоко в скрині, щоб його ніхто не зурочив.

Втім, я не літературний критик. Я всього лиш подорожній, який отримав від поета квиток до Міста, що пахне кавою, і де ти можеш присісти на сходах "перед молоденьким Шевченком, якого ще... не заслали в солдати".

Василь ШКЛЯР, письменник