У випускному 10-му класі Гірниківської СШ я сподобився організувати страйк. Це сталося восени, у вересні, коли старшокласників знову вигнали з-за парт на збирання буряків у радгоспі. Щоранку ми приходили в поле, на вітрі і часто під холодним дощем смикали ті буряки, обтинали їм гичку і скидали на купи. Так тривало по тижню-півтора. Ніхто нам звісно не платив.
За працею учнів-рабів наглядали класні керівники. З нами був учитель хімії, худий і довгий, як тичка для квасолі на городі, але з вусами Д'артаньяна. Директорка школи, як вправна зозуля, щовечора підкладала йому у ліжко свою доньку, з якою він врешті і одружився.
Якось зранку ми усім класом вийшли в поле на буряки. "Д'артаньян" запізнювався. Неподалік привезли наших однолітків із школи в райцентрі. Вони, на відміну від нас, отримували за смикання буряків якісь копійки.
Відтак я спитав в однокласників: чому ми працюємо, коли нам не платять? Ми що, не люди? Або нехай оплачують нашу працю, або ж ми оголошуємо страйк!..
Клас радісно мене підтримав.
Прийшов врешті "Д'артаньян". Він був шокований тим, що ми не працюємо. Почав нервуватися, погрожувати. Але ми були юними, впертими і переконаними у своїй правоті.
Наступного дня у школі вже працювала "слідча комісія". Приїхали якісь люди з району і брали участь у наших допитах. "Хто вас підбив на страйк?", - допитувалися вони у моїх однокласників.
Мене ніхто з однокласників не видав. НІХТО! Я вдячний їм за це й досі. Вони усі були чудовими друзями.
Я тоді нічого не знав про Чорновола чи Стуса. Про довгі роки каторги за спротив і непокору.
Зрештою, що тоді могли зробити зі мною, десятикласником, якби хтось підписав донос? Не знаю...
Після нашого протесту директор радгоспу не виплатив учням жодної копійки. Однак пообіцяв закупити якесь приладдя для школи.
Дописати коментар