Вечірній трамвай,
рипить на повороті
біля Стрийського парку.
Везе тебе
із залишками кави
на дні паперового стаканчика,
та голосами тих,
хто вже вийшов.
У вікні — Львів,
схожий на старого актора,
що змив грим
і тепер мовчки курить,
вдивляючись у темну залу.
Каштани шепочуться про своє.
Бруківка ще виблискує
після дощу,
гола і чесна.
Думки твої,
як пасажири без квитків,
стрибають з підніжки
на ходу там,
де ти колись
блукав вечорами,
цілувався з панянками,
пиячив з другом
у поламаному ліфті...
Той, до слова,
помер.
Здається,
від цирозу печінки.
Або, може, просто
не хотів чекати
на бляшаний ковчег
старості.
