Повернення

 ***

Він ішов дорогою,

яка пам’ятала його

ще малим.

Сніг лежав клаптями —

ніби благенькі латки

на дірявій сорочці зими.

Ніхто не кликав його на ім’я,

але вітер знав його плечі

й клав на них руку,

як давній товариш,

що не питає,

де він так довго був.

Село з’явилося зненацька —

шапки дахів

і дим, що піднімався

у зоряне небо,

як молитви

безнадійних грішників.

Ніч не спустила на нього псів.

Їм заціпило,

наче б вони

уздріли прояву.

Його хата стояла

на іншому боці села.

Вікна мала темні,

але він усе одно

зняв капелюха,

привітався з минулим.

Двері відчинилися легко.

У повітрі висів пил

і спогад про житній хліб,

що вистигав після печі

під рушником на столі.

Він ліг на лаву,

не роззуваючись,

і дивився

в потріскану стелю.

Уночі вітер терся

об шиферний дах.

А ще хтось тихо

говорив до нього

при вікні —

як той,

кому вже не треба дихати.

Вранці сусідка,

побачила відчинені двері.

Зайшла до хати.

Але всередині

було порожньо.

22.02.2026р.