Гіпнотичний чар загнивання. Томас Манн і його "Зачарована гора"

Простий собі хлопець їхав у розпалі літа з Гамбурга, свого рідного міста, до Давоса, що в кантоні Граубюнден. Їхав у гості на три тижні...

Так починається перший розділ роману Томаса Манна "Зачарована гора". Я не читав раніше цього твору, бо він ніколи не потрапляв мені на очі. Натомість наприкінці 80-х років минулого століття мав щастя побачити по польському ТБ телевізійну екранізацію роману у німецько-французько-швейцарсько-італійському виконанні.

Серіал.так вразив і запам"ятався, що я, по суті, не міг позбутися враження, ніби вже прочитав той роман. Але насправді читаю його лише тепер, завдяки в-ву "Київ" та перекладачеві на українську Романові Осадчуку. "Зачаровану гору" Манна видали у серії "Лавреатів Нобелівської премії".

Отож хлопчина із Гамбурга Ганс Касторп їде в санаторій у швейцарському Давосі, щоб провідати свого брата із перших, а заодно і погостювати у нього кілька тижнів. У тому санаторії лікують хворих на сухоти. Ганс має себе за цілком здорового молодого чоловіка і попервах ставиться до своєї поїздки. як до чергової пригоди.

Там, на Зачарованій горі, хлопець зустрічає усі типажі тодішньої передвоєнної Європи - лікарів. письменників, військових, аристократів. Він втягується у їх середовище, веде із ними  бесіди. А з часом з"ясовує, що теж має підвищену температуру і всі ознаки сухот. Відтак поїздка на три тижні затягнулася на кілька років. Із Зачарованої гори його та інших пацієнтів виганяють жандарми лише із початком Першої світової війни. Військовим був потрібен шпиталь для поранених. Тому усіх пацієнтів санаторію визнали здоровими. Так війна зруйнувала світ чарівно-магнетичного декадансу, Едему для естетів та інтелектуалів. 

Італійський літератор, із яким найперше познайомився Ганс, дивувався, чому той вирішив спуститися у їхнє "пекло". Адже життєві вершини - там. внизу. А тут - ледь не провалля для тих, кого відкинуло життя...

Цікаво, що тепер до цього "дна", себто до Давосу, щозими приїжджають найвпливовіші фінансисти та політики світу. Саме тут вони обговорюють перспективи розвитку економік планети і навіть плани її порятунку. Чи вони схожі на сухотних героїв Томаса Манна, які теж вели безконечні діалоги, по суті, про долю людської цивілізації? Схожі. стверджую я. Бо і ті, і ті неспроможні врятувати світ.

Василь Терещук