сліди на м’якій землі,
хвоя сосни вже сохне,
але досі повна пахощів,
пісок і залишки піни, принесені хвилями,
подзьобані дурнуватими чайками,
гілка, терпляче вигладжена морською водою;
це наше тут, поділене багаторазово,
і досі множиться, як хлібина,
і наповнюється,
ніби пляшка зі старої казки
про того Шевчика;
зшиваємо наш час
із блакитних латок неба, зелені горизонту
і шорсткого дотику кременевих крихт
потім, потім — колись
ми скотимося з кручі в холодну, прозору воду
і перетворимося на білі, блискучі корчі,
з яких прибій здер кору життя
аж до кісток.
Małgorzata Borzeszkowska
