Жити на околицях війни
не так вже й страшно.
Просто часом біженці
просяться на нічліг.
І їхні діти бавляться
іграшками наших онуків,
а коти і собаки
не злазять їм із рук.
Раз на тиждень, під плач сурми,
попри Ратуш несуть домовини,
- вбитих на війні так багато,
що смерть вже не квапиться
до немічних і старих.
Ми звикли до вибухів
і збитого залізяччя,
до присмаку крові в повітрі.
Ми навіть вміємо жартувати
про потріскані шиби неба,
крізь які вночі
нас розглядає Бог.
Жити на околицях війни
не так вже й страшно.
Головне — не дивитися
в очі дітей біженців,
які грають своє життя
чужими ляльками.
30 квітня 2026 р.
