х х х
У наших вечорах багато повітря.
Воно вміє заповнювати порожнечу
між реченнями,
додавати медового присмаку чаю
і накривати ноги пледом прохолоди.
Я киваю, роблячи вигляд, що вірю.
Лампа кидає тінь на стіну,
наче хтось невидимий
схилився до нас
і слухає.
Ми говоримо про те, як світ старіє,
як слова змінюють значення.
Нам чути,
як дерева на подвір’ї
розгойдують на вітрі чужі сни.
Десь там, у нічному місті,
блукають cп'янілі репліки,
що не встигли стати діалогами.
Ми дихаємо — і цього достатньо.
