Ніч попросила у мене цигарку.
Сіла на підвіконні, курить,
розпитує, чи вдалим був день.
Я відповідаю неуважно і плутано,
бо, власне, згадав тебе, заплакану,
у під’їзді цегляного вулика,
де з меду кохання
роблять гірчицю.
Таксі рушило.
Я думав, як лежатиму
у гробівці на Личакові.
Але, як бачиш, живу і досі.
Часом уявляю тебе в Торонто,
у класі, на фоні рояля,
що боїться твоїх
дерев’яних пальців.
У твого чоловіка -
писклявий голос
(я завжди мав його за гомика).
Він заробляє
з оформлення крамниць.
Влітку ви їздите
на Ніагарський водоспад
і ти уявляєш, як він
летить донизу
сторчма головою.
Ти розповніла,
фарбуєш волосся
під Софі Лорен,
відвідуєш курс медитації, -
Я – щаслива, повторюєш,
як Отче наш.
Я щаслива.
Може й так.
Головне, у це вірити…
Пані Ноче, ідіть до біса!
Ви забрали у мене
останню цигарку.
Дописати коментар