Криниця

Фото Павла Лиса

Вночі, коли мені не спиться,

Здається часом, що душа,

Немов покинута криниця,

Чорніє зрубом в споришах.

Ніщо їй більше не потрібно.

Ланцюг в іржі.

Відро старе.

Цілющих вод підземне срібло

Хтось інший, глибший набере.

Стежки невтоптані, вельможні

Позаростають полином.

І випадковий подорожній

Лише піску черпне відром.

Ні, не піску!

Гамселить в груди

Світ трав густих.

Високих птиць,

Де ще криниці, наче люди,

І люди схожі до криниць.

80-ті роки.