Сьогодні у київському будинку, де я винаймаю квартиру, зустрів майстра із розвідним ключем. На серці відразу стало тепліше. Побачити живого сантехніка, якого ЖЕК делегував у дім, де в багатьох помешканнях досі немає тепла - то добрий знак.
"Ура! - втішився я. - Нарешті не буду грітися теплими светрами, коньяком і кавою, а перед сном навіть провітрюватиму кімнату".
Однак радість моя виявилася передчасною. Чоловік із ключем пояснив, що ТЕЦ не забезпечує доброго тиску в системі. Відтак вода не може піднятися на 14 поверх, щоб потім "нестримним потоком" у вигляді тепла розтектися по трубах до наших батарей. "Десь є повітряний корок, - резонно зауважив спокійний сантехнік. - Але знайти його при такому тискові у трубах дуже важко. Я тут вже третій день мучуся..."
Безпорадність сантехніка мене чомусь не розчулила. Бо ані вчора, ані днем раніше я його тут не бачив. Не чув також, щоб хтось гримав розвідним ключем по трубах. Скоріш за все, він і сьогодні чекатиме на високий тиск у трубах, щоб той сам витіснив повітряний корок.
Але тиску із ТЕЦ, мабуть, не буде. Це ж додаткові затрати для її власників. Високий тиск можливий тільки у наших судинах - від злості. І не так на сантехніка, як на цю владу.
Василь Терещук