Василь Терещук, Радіо Свобода
Київ – Довкола письменниці Марії Матіос останнім часом кояться якісь дивні речі. Торік, у грудні, працівники міліції несподівано прийшли у львівське видавництво, де останніми роками з’являлися друком майже усі її книги. Розшукували чи то саму Матіос, до слова, киянку, чи, може, її «крамольну» книжку «Вирвані сторінки з автобіографії». А днями міліціонери вже завітали до її колишнього київського сусіда, відомого українського письменника, щоб порозмовляти з ним про ту ж таки Марію Матіос.
Письменниця вже не на жарт стурбована й обурена такою посиленою зацікавленістю людей у формі її персоною. Про це вона написала у розлогому листі до Генерального прокурора України. У ньому Марія Матіос запитує Віктора Пшонку про те, яке ж насправді доручення ГПУ щодо її книг виконує київська міліція?
Як з’ясувалося, «справу Матіос» започаткував депутат від Компартії України Петро Цибенко. У міліції кажуть, що саме він звернувся до ГПУ із депутатським запитом щодо «правової оцінки висловлюванням, які допускає авторка у тексті своєї книги «Вирвані сторінки з автобіографії» у бік меморіальних пам’ятників радянським воїнам». «Генеральна прокуратура надала доручення відповідним територіальним підрозділам МВС провести перевірку викладених у запиті фактів, а зібрані матеріали направити до Генеральної прокуратури», – сказано у міліцейському повідомленні.
Одне з таких доручень отримало й Печерське райуправління столичної міліції.
«Виконуючи вимоги головного контрольно-надзірного органу держави один з працівників Печерського РУВС відвідав будинок, адресу якого авторка називала у тексті книги, та спілкувався з мешканцями», – заявили у міліції.
Очевидно, що після цього повідомлення Марія Матіос вже зрозуміла, що обрала не той епістолярний жанр у спілкуванні з Генпрокурором. Тут доречніше звернутися по допомогу до адвоката і вже разом із ним, посилаючись на відповідні статті законодавства, вимагати відповідей від ГПУ про правомірність дій міліції. Або ж навіть оскаржити ці дії у суді.
Натомість відкрито апелювати слід до громадськості, зокрема, українській творчій інтелігенції. Бо у цьому випадку звернення та заяви мали б лунати не від самої переслідуваної. Марія Матіос – одна із найвідоміших наших письменниць. Вона – лауреат Шевченківської премії. Тільки чому ж тоді мовчить Національна Спілка письменників? Де заява від Шевченківського комітету?
Мовчання у цій справі може дорого коштувати усій українській культурі. Бо що буде, коли комуніст Цибенко з іншими «таваріщами» спроможуться перечитати ще з десяток книг українських авторів, переглянуть ті кілька фільмів, створених за часи Незалежності, і вирішать, що у них, скажімо, зневажливо й образливо написано про організаторів Голодомору або ж, що там прославляють «ворогів українського народу» – вояків УПА?
В Україні нині діється багато лихих справ. Щоденні повідомлення ЗМІ про усе нові арешти – найкращі свідчення про наміри нинішнього режиму щодо опозиції. Схоже на те, що після розправи із неугодними політиками влада візьметься і за «неугодну» інтелігенцію.
Чи запалають в Україні вогнища із «шкідливих» книг? Учора із такого питання ще можна було б поглузувати. Сьогодні ж воно вже не видається таким смішним.
Василь Терещук, член Національно спілки письменників України
