Сон різдвяної ночі

Недавно наснилося мені, що я потрапив на похорон поета Богдана-Ігоря Антонича. Пригадую, там була якась зала з колонами і так багато людей, що я навіть не зміг побачити домовину. Лунали якісь жалобні промови. Серед тих, хто говорив, упізнав тільки Ігоря Калинця. Люди мовчки слухали і сумували.
Мені завжди важко перебувати у юрмі. Особливо на похоронах.Тому я вибрався на якийсь час на вулицю. А коли повернувся, то зала була порожньою. Моя мати, що теж чомусь була тут, покликала мене і сказала: "Зайди до кімнати і попрощайся. Ти ж був близьким із ним..." Я слухняно зайшов до затемненої порожньої кімнати. На підлозі лежав тільки білий надгробок у вигляді хреста. Я вклякнув перед ним і почав молитися.
Снилося мені усе це різдвяної ночі. А в цей час, кажуть, відкривається небо і мертві можуть приходити у наші сни. У моєму я не побачив самого Антонича ані живого, ані мертвого. Але у ньому була моя мама, яку я втратив минулої зими. І вона у ньому була живою і справжньою. Я навіть не тямив, що насправді її вже немає на цій Землі.

Я ніколи не розказував мамі про поета Антонича, не читав їй його поезій, і не оповідав, як він помер. Але той, хто творить наші сни, не зважає на деталі. Він легко поєднує відчитані у книзі душі символи - Мама, Поезія, Смерть...