Про Нобелівську премію (із роману "Острів мороку")

У двері до Соломії хтось тихо постукав. Пальці дівчини завмерли над клавіатурою. Вона аж застогнала від невдоволення, що її перервали на пів слові. Але робити було нічого, пішла відчиняти. За дверима стояв Теодозій. За два тижні, проведених на острові, той добряче засмаг на обличчі і трохи схуд. Соломія запросила його до кімнати. 

- То ви теж працюєте, - сказав майже з повагою у голосі Теодозій. – Я так і подумав, коли не побачив вас сьогодні за обідом. 

- Тільки не кажіть, що ви скучили за мною, - спробувала жартувати Соломія. – Чи, може, вам закортіло нарешті погомоніти про літературу?

 - Так, про неї ми майже не говоримо, - визнав львів’янин. – Але ж це й не дивно. Суперечки про Андруховича, Забужко чи Матіос могли б нас тільки розсварити… 

- Зрозуміло. То Андрухович вам не подобається? - Чому ж, кілька років тому в одному із інтерв’ю я навіть висловив припущення, що він може отримати Нобелівську премію. Якщо напише роман на правильну тему. – повеселішав Теодозій. 

- Вам відома така тема? Підкажіть її мені! – не без єхидства у голосі попросила Соломія. «Який же він йолоп!» - подумала дівчина. 

- Для цього вам треба стати такою ж відомою у Європі як і Андрухович. А потім ви зачиняєтеся в маленькій хатині в Альпах і пишете роман про страждання єврейської родини з Галичини в роки Другої світової війни. Вас перекладають – і успіх гарантовано! – запевнив Теодозій. 

- Чому саме єврейської родини? – щиро здивувалася дівчина. – Хіба українці страждали менше? 

- Скажіть, а вас особисто дуже цікавлять страждання якогось племені чи народу у Центральній Африці? А як щодо мільйонів забитих кайлами та лопатами камбоджійців у часи правління режиму Пол Пота? Для західної цивілізації такі трагедії - дрібні непорозуміння, наслідки стихійного лиха. Про них згадують лише у статистичних звітах. Як зрештою і про наш Голодомор. Бо українці не включені до списку народів, із втратами яких слід рахуватися, а самі жертви вшановувати. Хіба ви не згодні зі мною? – розпалився Теодозій, та відразу ж осікся. – Але я прийшов до вас зовсім з іншого приводу...
Нові Старіші