Кшиштоф Кучковський (Krzysztof Kuczkowski)
ПОПІЛЬНА СЕРЕДА
Роздирайте ж серця ваші, а не одежу! Йоіл. 2,13
Стільки вже собі сказали, а все ж
він повсякчас дивує її чимось новим, слова
вистрибують з уст,
як кісточки з вичавлених слив,
пахнуть ціанідом та фіалкою,
є в них солодкість коротких жовтневих днів,
заповідь кохання, що закінчується хрестом
і гіркотою попелу з торішніх пальм.
Стільки вже собі сказали, а все ж
багато ще мають розповісти,
наприклад, про те, як вони вчаться у своїх ран,
у цих просвітів, таємних переходів, які треба
пильнувати, аби не збитися з дороги. Сьогодні
саме так і було – коли брели крізь глибокий
сніг, вів їх попіл з торішніх пальм.
Стільки вже собі сказали, і все ж
найважливіша мандрівка ще перед ними.
Поволі ладнаються до від'їзду, хоч
не знають ні дня, ні години. Дискретний
час є майстром лагідного милосердя:
нічого не обіцяє, зникає по-англійськи,
здається, говорить: «ну, бачиш, не боліло».
Стільки вже собі сказали, а все ж
є теми, які старанно оминають.
Рідко говорять про те, що час таки болить,
що відстань людини від Елогім не
є такою ж, як відстань Бога до
людини, і що хрестові ближче до нас,
ніж нам до хреста. Бояться тупих цвяхів.
Стільки вже собі сказали, а все ж
забули ще більше. Тішить їх цей
дар забуття. Вони - як неслухняні діти,
яких батьки записують до першого
класу і ведуть до школи, аби
не переплутали дороги, хоча батьки
давно повмирали і школи теж уже немає.
***
Відійдімо на пустир
вичісувати вовну гріха, пересипати
пісок у кориті мертвої ріки
розглядаймо порожні місця після
місяця і зірок
занурюймо в них руки – нехай світять
невидимим сяйвом
вслухаймося в наш голос
що веде суперечку з Господом
як з’єднує біле з білим
як пускає коріння
на висоті
***
Дорогий друже, я
пан Абрагам Моррісон,
маю для Тебе пропозицію,
якщо зацікавлений,
зв'яжися зі мною
для з'ясування деталей.
Дорогий пане Моррісон, на жаль
я не зацікавлений
вашою пропозицією, навіть якщо
вам здається, що ви мій
друг, хоча це суб'єктивне
й морально сумнівне скорочення
дистанції. Чому? Бо бачите,
думаю, ви не той, за кого
себе видаєте. Думаю, по той
бік вашого прізвища немає
нікого, хто був би Абрагамом.
Напевне й Моррісона там теж
немає. То що? Скажу прямо, боюся, що
ви не людина. То чим ви є?
Гральним автоматом, що шукає
жертву долі? Боюся машин,
схожих на людей, як і людей,
що нагадують машини. У мене
так з дитинства, тобто завжди, бо
я ніколи не доросту до того, щоб
закохатися в механізми, чиєї
дії не осягаю, оскільки
вони надто чужі, психопатичні,
холодні як далекі галактики.
Не хочу бути хибно зрозумілим, але
не люблю також кухонних комбайнів
і м'ясорубок.
І навіть подрібнювачів паперу.
Самі бачите, Моррісоне, Абрагаме
чи як там вас називають:
ані бізнесу робити зі мною не
вийде, ані дружити немає
сенсу. Збережімо ж соціальну
дистанцію, оминаймо одне одного
десятою дорогою.
Ніколи не питимемо з одного
горнятка. Диявол криється в деталях і ніщо
не віщує, аби в майбутньому
могло бути інакше. А киш! А киш!
ЯНГОЛ МЕРТОНА
терплячим є янгол
що очікує народження
нової людини
як терплячим є пагорб
Плом-дю-Канталь
надвечір гранатовий ніби
стиглий баклажан
удень м'який як овече руно
так само терплячі й полові
рівнини довкола Гефсиманії та лежачий
Будда в Полоннаруві
так само кожне місце
й кожен променистий простір
якому не потрібно
ані світла лампи ані сяйва сонця
терплячим є ангел для тих
хто народжується щоб вірити
і вірить аби бути
ЯНГОЛ БЕККЕТА
дивний цей янгол
обдертий з янгольства
говорить небагато
переважно окремими складами
гармонію світу
намагається підтримувати
за допомогою
відповідників речень
у нього плутаються часи —
янгольські із людськими
носить у собі порожнечу,
якій затісно в небі
щораз більше забуваючи
про сяйливе минуле,
починає нагадувати
людину
незабаром забуде,
як то бути янголом.
ЯНГОЛ РІЛЬКЕ
страшний янгол
якого людина
веде до спокуси
грізний янгол
відкинутий, не впущений
до кімнати серця
затриманий у передпокої
янгол — як свіча з олова
його полум'я завдає болю
гіркий янгол,
що приходить із розуму
його словом є полин
його тілом — водяна рослина
страшна людина, яка не
любить і не відчуває любові
САЛОМЕЯ
сонце заходить за море очерету
вода повертається до дірявої цистерни
ріка — до нутра землі
Саломея танцює
стопи задерев'яніли від гупання
по лілових горах Моаву
мідь утратила свій блиск
потворна Саломея
голова пророка котиться
за обрій, кривава тінь
освітлює інший
бік світу
Саломея падає в морок ночі,
наче в долоні коханця, знову й знову,
її наповнює гарячий
струмінь божевілля.
ЧОВНИ. СІЛЬ
бурі у квітні
довгі й підступні
вже чотири години поспіль хвилювання
вулицею пливуть порожні човни, що пахнуть
смолою й зігнилим деревом
у човнах сидять мертві
звірі з довгими мордами
світяться відбитим світлом
гашу ліхтар, бачу, як
низка човнів пливе вгору рікою
сумні сліпці виглядають
інше світло
терни, якими плаче небо.
Зі збірки «Кисень» (2003)