А часом час не хоче нас слухати,
глухне і якось нерухоміє,
зашнуровує вуста і не хоче навіть
мимохідь
дати відповіді —
лише Браму відчиняє навстіж.
А часом Бог хоче нас для себе —
замикає ретельно життя,
завішує вікна, гасить свічки.
А в скляній кулі падає сніг
на задерев'янілі долоні.
На світанку
часом вже більше не встає той,
хто встати мав би, -
відкладає світ на колись,
коли час знову рушить,
як крига на річці,
коли потепліє навесні.
Коли час попливе...
Авторка - Малгожата Божешковська Małgorzata Borzeszkowska
