і смачну печеню.
Її подають
На великій тарілці,
обклавши пряженими овочами
та свіжою зеленню.
Гаряче м'ясо
парує під ножем,
купаючись у власному соці.
Я жую його
у ресторанчику
біля Кракова.
Слухаю, як троє панів
у телевізорі
розмірковують
про злодійства українців.
- Ця війна з Росією -
то кара для них
за Волинь, -
каже літній єпископ,
і раптом червоніє,
бо згадує
про того хлопця у Москві.
Він привів його у готель
із невипраними шторами
на вікнах.
Там ще не було
туалетного паперу.
А потім у номер
увірвалися троє
при краватках
і сказали,
що вони усе бачили...
2.
Мій дід Никифор
не читав Міцкевича,
не танцював мазурку.
Він бешкетував
вечорами з парубками,
кохав поліських
молодиць.
Але його зодягнули
в однострій
польського драгуна
і послали зупиняти
німецькі танки.
Кінь упав,
скошений кулеметом,
і затулив його своїм тілом
від куль.
Моя бабця Дарка
випросила його життя
у Богородиці,
бо мала на руках
двох діток
і непрохану гостю - війну...
Польща має добрих поетів.
Вони, як і я,
люблять печеню чи, може, журек.
Але вони ніколи, ніколи
не напишуть
про мого діда.
14.07.2025
