Вона приходила
без попередження,
як запах лілеї —
сідаєш подалі,
але все одно відчуваєш її
присутність.
Кокетувала: «Не закохуйся,
я сезонна.
У мене в голові протяги —
як у кімнаті
з прочиненими
вікнами».
Він записував її фрази
потай
на звороті чеків,
між рядків меню,
на поверхнях
столиків,
як Мойсей
на плитах
Синаю.
Вона сміялась:
«Дивак!
З таким виглядом
діти просять гроші
на льоди».
А потім:
«Ти залишишся у вірші,
про який я колись
пошкодую,
що його написала».
І це було найтепліше,
що він почув
тієї зими.
13.05.2025
