Каїн

 

Каїн зійшов

з ранкового поїзда

на станції Львів.

Мав порожній

рюкзак,

що висів

на плечі,

як тінь брата.

На пероні двірця

його зупинила

байдужість:

"Біженцям тут

не раді", - попередила.

"І нехай.

Я турист", -

буркнув Каїн.

Він ішов бруківкою,

і слухав

відлуння кроків тих,

хто ніколи

більше

не повернеться.

На Ратуші годинник

запізнювався

на дві епохи.

Голуби клювали крихти

загублених спогадів.

Каїн шукав когось,

хто міг би

змінити історію

цього світу.

У дзеркальній вітрині

кав’ярні

угледів обличчя,

схоже на своє.

Зайшов усередину

і замовив дві кави.