Боже, пошли у метро мені дівчину,
схожу на тебе, двадцятидвохлітню,
сонну і теплу,
сонну і теплу,
як хліб після печі,
не знайдену ще ніким,
не відкриту, як зірка.
Вагон летить крізь щурячі нори.
Стіни тунелю
до крові стирають моє лице.
Двоє хлопців поруч
говорять заголосно.
Бо хочуть, щоб світ їх почув.
А я шепочу без надії:
Боже, пошли у метро мені дівчину,
Схожу на тебе…
Дописати коментар