ЧЕРВОНІ ТРОЯНДИ
Томмі три роки, і коли він неслухняний,
мати танцює з ним.
Вона ставить платівку
«Червоні троянди для Сумної Леді»
і жбурляє його через усю кімнату.
Зауважте,
вона ніколи й пальцем його не торкнулася.
Він отримує червоні троянди в різних місцях:
на голові того разу, коли був сонний, мов річка,
на спині, коли став опудалом із поламаним хребтом,
на руці, наче її вкусив діамант,
на нозі, скрученій, мов локрична паличка.
Усе це їх спільний танець,
Сумної Леді й Томмі.
«Ти впав, — казала вона, — просто запам'ятай: ти впав».
«Я впав», — тільки й відповідав він лікарям
у великому шпиталі. Прийшла мила пані
й почала розпитувати його, але, боячись,
що його кудись віддадуть, він сказав: «Я впав».
Він більше нічого не сказав, хоча говорити вмів добре.
Він ніколи не розповідав про музику,
про те, як вона співала й кричала,
підхоплюючи його й жбурляючи знову.
Він удає, що він — її м'яч.
Намагається згорнутися клубочком і підстрибнути,
але натомість нагадує розчавлений фрукт.
Бо він любить Сумну Леді й ті плями
червоних троянд,
якими обдаровує її.
ДОМОГОСПОДАРКА
Деякі жінки виходять заміж за доми.
Це ще один різновид тіла; у нього є серце,
рот, печінка й процеси випорожнення.
Стіни незмінні й рожеві.
Погляньте, як вона цілими днями стоїть навколішки,
віддано миючи себе.
Чоловіки вторгаються силою,
втягнуті назад, немов Йона,
у своїх тілесних матерів.
Жінка — це і є її мати.
Ось що головне.
ЯК І БУЛО НАПИСАНО
Земле, земле,
летиш на своїй каруселі
до вимирання
аж до самих коренів,
згущуєш океани, мов підливу,
гниєш у власних печерах,
стаєш вигрібною ямою.
Твої дерева — покручені стільці.
Твої квіти стогнуть перед дзеркалами
і плачуть за сонцем, яке не носить маски.
Твої хмари вбралися в біле,
намагаючись стати черницями
і читати дев'ятниці небові.
Небо пожовкло від своєї жовтяниці,
а його вени проливаються в ріки,
де риби стають навколішки,
щоб ковтати волосся і козячі очі.
Словом, я б сказала,
що світ задихається.
А я щоночі у своєму ліжку
прислухаюся, як мої двадцять черевиків
перешіптуються про це.
А місяць
в темному каптурі
падає з неба щоночі
зі своїм голодним червоним ротом,
щоб смоктати мої шрами.
ЛІКАРІ
Вони працюють із травами
і пеніциліном.
Вони працюють із ніжністю
і скальпелем.
Вони видаляють рак,
зашивають розріз
і моляться
за вбогість плоті.
Вони — не боги,
хоча й хотіли б ними бути;
вони — лише люди,
що намагаються полагодити іншу людину.
Багато людей помирає.
Вони вмирають, мов ніжні,
трепетні ягоди
у листопаді.
Та лікарі завжди пам’ятають:
«Насамперед — не зашкодь».
Вони б цілували, якби це могло зцілити.
Але це не зцілює.
Якщо лікарі зцілюють —
сонце бачить це.
Якщо лікарі вбивають —
земля ховає це.
Лікарям слід боятися гонору
більше, ніж зупинки серця.
Якщо вони стають надто гордими —
а дехто такими і є, —
то виїжджають із дому верхи,
а назад їх Бог повертає пішки.
Переклад Василь Терещук
