На трамвайній зупинці
дівчина в синьому капелюшку
тримає в руках
букет білих хризантем,
ніби кілька
пережитих усіма нами зим.
Повз неї проходять чоловіки
з обличчями звільнених
з роботи апостолів,
жінки, схожі на танцівниць
з Moulin Rouge
чи натурниць з
Монмартру.
Неподалік лежить худий пес,
який знається на самотності
краще від усіх
волоцюг Європи.
Я хотів би сказати тобі
щось пророче,
як Верлен Артюру Рембо
у прокуреній кімнаті
перед тим,
як випустити
в того кулю.
Але натомість
купую дешевий бурбон, цигарки,
слухаю, як ніч
пересипає зірки
з однієї долоні
в іншу.
Думаю про нас
так тихо,
наче боюся
розбудити Бога.